Чоловік, начебто жартуючи, запропонував поїхати в іншу країну заробити грошей. Посварилися.

Доброго дня, шановні психологи!!!Допоможіть, будь ласка, розібратися і в ситуації, і в собі.
Одного вечора, за домашніми посиденьками на кухні, ми з чоловіком розглядали варіанти зимового відпочинку в Карпатах. Мріяли і сміялися...бо не так давно купили новий автомобіль. Тож коштів обмаль, до того ж чоловік узяв кредит. Раптом він мені каже: "Може, поїдеш з Катею (його менша сестра) на заробітки в Німеччину? А що, віддамо нарешті борги за машину (ми якраз у Каті теж позичили певну суму). Та й ремонт доробимо в квартирі. Я вже з нею говорив, казала, допоможе тобі там влаштуватись".
Сказати, що мене це обурило -- замало. Так, чоловік працює і заробляє у чотири рази більше за мене. Фактично він єдиний годувальник. У нас двоє дітей. Я теж працюю, але дистанційно, тобто з дому. Водночас займаюся побутом, готую всім сніданки, проводжаю на роботу, в школу...і т.д. І мене таке життя більше, ніж все влаштовує. Є час на себе! Я завжди гарно виглядаю. У шлюбі ми 15 років. І я доклала чимало зусиль, щоб саме так все було...Надихала чоловіка, підтримувала! Він зараз на керівній посаді. (Хоча в його родині все навпаки: і мати, і сестра заробляють більше, тяжко працюють і покладаються лише на себе).
Але ці чоловікові слова мене дуже зачепили. Я почала допитуватися у нього: невже ти так справді мислиш, що я, жінка, маю їхати в іншу країну і витягувати родину фінансово? Хіба моєї праці вдома не помітно? Сказала, що у такому разі він мене дуже розчарував. Почала навіть плакати. Увесь час він лише сміявся. Мовляв, я себе накрутила. Мені було боляче і образливо. Я йому це сказала. Він вибачився. Сказав, що насправді пожартував, любить мене і нікуди б не відпустив. Ми ніби й помирилися...
Але осад у мене залишився...В голові багато думок. А, може, він порівнює мене зі своєю матір'ю і сестрою, які, вибачте, пахають, бо бояться бути залежними від чоловіків???
Але я -- інша! І він в курсі! Тому мене радує: я твердо знаю, чого хочу, і відкрито кажу, що думаю. І їхати заробляти кошти, ставати сильною, я буду хіба що в статусі розлученої. А поки я "за мужем", цього не буде. Інакше, навіщо мені чоловік? Це, до речі, я теж йому сказала. Але довіра, скажу чесно, похитнулася... Напевно, боюсь, що він говорив це всерйоз. І в думках уже зняти рожеві окуляри і потроху відкладати собі якусь "фінансову подушку". Чомусь прикро все це... А як же довіра?