Почуття провини

Добрий день.
Ситуація наступна, майже кожен раз, коли я дзвоню своїх двоюрідній тітці, вона починає з обвинувачень, що я їй мало приділяю увагу. Їй 72 роки. Вона активна, родини не має, але працює, є подруги. З родичів спілкується тільки зі мною, недовіра до всіх теж в неї є.
На дні народження не ходить до нас, дуже добре знається на своїх кордонах, але порушує мої.

Остання ситуація. Вона звернулася до мене з приводу покупки нового телефону, щоб я пішла разом з нею в магазин. Я погодилася і сказала, що коли я приїду з відрядження, я подзвоню на тижні, коли приїду. Приїхала я і понеділок, а подзвонила в п\'ятницю з пропозицією піти на слідуючий день разом за покупкою.
На що я почула знов претензії, що я подзвонила піздно, вона передумала, у нас з нею погані стосункі і не складаються і вона очікувала мого дзвінка максимум в середу, вона близнюкі і не може довго чекати.

М\'яко скажемо мене це вивело з себе.
Я 40 Ка річна заміжня працююча жінка, яка потрібна перш за все своїй родині, вислуховую це як школярка.
Хоча я їй обіцяла дзвонити 1 раз на тиждень, я не хочу цього робити.
Але мене мучає почуття провини і сорому, як підсвідоме.
Знаю, що це з дитинства, коли привчити, що дорослим весь час инета говорити ТАК, Але я не розумію як з цим бути.
Пробувала відпустити і не бічувати себе. Але я знаю, що все одно прийдеться їй дзвонити, тому що вона родичка. Як гра в одні ворота.
Як позбавитися цього почуття провини ложної і сорому і вийти з цього безглуздого кола тревожності і відповідальністі за грозні реакції тьоті.
Не звоню їй 3 тижні, але почуття провини як нав\'язливе.
Дякую.