Live:
Валентина Жемчужнікова
Валентина Жемчужнікова 5 hours тому: «Если честно, то понятнее не стало про ваши отношения какими они были до войны, про какие обиды жена говорила? Сейчас да, что-то накопилось и отношения как к соседей. Но были ж год»
Ірина Костянтинівна Зубіашвілі
Ірина Костянтинівна Зубіашвілі 5 hours тому: «Анна, Ваша проблема трапляється часто. Ви звикаєте до "милої версії" чоловіка з м'яким голосом, до його турботи. А потім трапляється щось. Він відповідає грубо, починає зникати. »
Світлана Матюха
Світлана Матюха 6 hours тому: «Вітаю. Ви пережили багато випробувань із самого дитинства, і заочно визначити, що саме з вами відбувається, неможливо. Однозначно ваш стан потребує уваги фахівця. Особливо турбуют»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: Соня Age: 17

Плаксивость

Доброго времени суток. Меня зовут Соня и мне 17 лет. В этом году я сдаю ЕГЭ. То есть, сейчас у меня достаточно большая нагрузка: репетиторы каждый день, так же, иду на золотую медаль и хочу поступить в хороший университет.
В детстве у меня было много друзей, общие увлечения, весёлое детство. Но постепенно люди вокруг меня начинали рассасываться. Веселья становилось все меньше. А последние подруги, которых я уже и за подруг не считаю, как только я недавно это поняла, просто издевались надо мной. Дружили в шутку. Могли довести до слез на улице. Но в то время я думала, что это и есть дружба.
Друзей сейчас у меня нет, знакомые только по интернету. Гулять начала намного меньше. Несмотря на возраст уже много всего есть. Диабет, искривление, ожирение, школьный психолог констатировал, что у меня повышенная тревожность... Но больше ничего.
Считаю себя уродом.
Не знаю почему, но когда остаюсь наедине с собой всегда начинаю плакать.
И причины разные.
1) Осознание, что родители не примут меня (всегда почему-то влюблялась в девушек, а мои родители ТОЧНО этого не примут)
2) Чувство, что я никуда не поступлю, хотя я очень стараюсь
3) Даже когда моё сообщение в социальной сети игнорируют могу начать плакать
4) Когда ощущаю, что навязываюсь людям.
5) Иногда понимаю, что некоторым людям было бы намного лучше без меня.
Как только кто-то появляется рядом или я отвлекаюсь на чтение, рисование... Всё как рукой снимает. Но как только перестаю что-то делать и опять начинаю думать, так вновь в слезы.
Хочется, чтобы приняли, пожалели, и от этого становится еще более гадко.
И вот, вроде бы, в жизни проблем нет. Живу, учусь, с родственниками всё хорошо, рисую красиво, стихи пишу, рассказы...
Но на душе так... никак. Просто никак. Как будто я пустое место или какая-то кукла в чужих руках.
И каждый день.
Каждый день, когда остаюсь наедине с собой. Сразу в слезы.
Liked: 1 from 1
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Want to ask a psychologist a question online for free right now?

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.