Live:
Виктория Владимировна Носенко
Виктория Владимировна Носенко 56 minutes тому: «Добрий день. Погоджуюсь з коллегами, стосовно гіпотези про захисну реакцію. Коли в розмові чи навіть наодинці із собою Ви відчуваєте тиск, страх зробити помилку, страх, що відштов»
Дмитро Олексійович Ратушний
Дмитро Олексійович Ратушний 1 hour тому: «Доброго дня. Шизофренія, хоча відноситься в медичному психіатрічному сенсі до захворювань, має різні форми та характер перебігу. У когось виникають часті рецидиви, психо-соціальний»
Дмитро Олексійович Ратушний
Дмитро Олексійович Ратушний 2 hours тому: «Добрый день. То, что Вы описываете происходит не только с вами. В этом чувстве вы не одиноки. Вероятно у вас есть подруги и друзья, с которыми вы делитесь или могли бы поделится и »
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: Полина Age: 22

Как начать жить заново после нападения?

Здравствуйте. Почти четыре месяца назад, я подверглась нападению. Я возвращалась поздно вечером домой, благо, осень, тепло. В ушах были наушники, и я не слышала как сзади за мной увязался кто - то. Как только парень поравнялся со мной, он сразу же ударил меня в нос и потащил в темноту.
Не хочу все вновь вспоминать досконально, слишком сильно не улегся во мне этот животный страх. Но он душил меня, так как я пыталась кричать, бил в лицо и при всем при этом не сказал ни слова. Душил так сильно, что я думала что умру. Не знаю - либо я сумела вырваться, либо он польстился на мою электронную книгу - но я успела выбежать на дорогу, где мне уже и помогли редкие прохожие.
Проблема в том, что я не сказала об этом маме - у нее скачет давление, я не захотела ее волновать.В курсе только старшая сестра с мужем, папа и друзья, которые меня и выхаживали первые дни - так как показаться дома я не могла. Папе я не сказала, что у меня сломан нос -доктор вправил его хорошо, опухоли почти не было, плюс лекарства не давали лицу расплыться в сплошной синяк.
Я не давала себе плакать несколько месяцев, уверяя всех вокруг-что мне так легче это забыть, улыбалась и жила дальше, ретушируя себя перед зеркалом. Да, я не хотела как и любой другой человек это вспоминать,даже во время нападения, когда воздуха в легких почти не оставалось, в голове помимо паники крутилась удивленная мысль, что все это не со мной происходит.
Но я начала сдавать недели две назад. Слезы, жуткий страх, нервы ни к черту,боязнь темноты и соответственно постоянно оглядываюсь по сторонам, даже днем. Плюс не так давно,в нашем городе был теракт, (я живу в Казахстане)и нервы сдали повторно.
Никому из близких жаловаться на эту боль не хочу. Но и в себе держать устала. Ведь получается, не они меня утешали первую неделю - а я их, боясь потревожить и быть эмоциональной ноющей обузой. А они, видя мое улыбающееся лицо, обманулись.
Помогите пожалуйста...
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?